Зачатки київської археології

Ще на початку 18 століття поняття київської археології не було як такої. Необхідність створення такого явища стала актуальною, коли у 1760 році вийшов наказ урядового сенату російської імперії по запиту російської академії наук про створення нового російського географічного атласу. Тоді Україна була в складі російської імперії, і тому територіальне керівництво міста Києва мало підкоритись наказу і надіслати необхідні дані.

Перелік необхідних питань, на які потрібно було дати вичерпні відповіді був надісланий в кожну губернію та провінцію імперії. Питання були різнобічними та стосувались майже всіх сфер життєдіяльності кожної адміністративної одиниці – етнографія, економіка, природні умови та звичайно ж історія.

Одне із питань стосувалось археології, наказ звучав приблизно так:

“…26 пункт. Зробити помітки на місцях старих міст, руїн, чи городищ. Написати в якому стані вони зараз перебувають і як називаються. ….29 пункт. В містах, де збереглись літописні згадки, зробити копії та надіслати з географічним розташуванням для російської історії”.

Ще одним питанням були фортифікаційні споруди, які захищали старі будівлі. Наприклад, одне із питань із переліку звучало так:

“Чим місто огороджено? Кам’яною стіною, чи земляним валом? Палісадником, чи рвами?” При чому потрібно було детально вказати міру окружності, висоти та глибини. “Чи зберегла фортифікація цілісність, чи перебуває в руїнах?”.

Відповідь, надіслана за вимогою, показує наскільки непідготовленим до такого виклику був київський губернський уряд. Вона зберіглась в Архівах, і записана в “Описі Києва” від 1760 року. Звучить вона так:

“Старе місто Київ огороджено земляним валом та рвами, і називається “старим”, тому що старіше Києво-Печерської фортеці; а нижнє місто Київ називається нижнім, тому що знаходиться в низині на рівнині; і це нижнє місто Київ огороджене палісадником; і вказані фортифікації зберегли цілісність. А в якому році, від кого та для чого ці міста були побудовані в Київській губернській канцелярії невідомо”.

З цього моменту київська канцелярія відкрито зізнається, що за усними повір’ями відомо, що верхнє місто давно страждає від набігів татар та других народів, але коли саме ці набіги та розорення відбувались невідомо.

Про наявність городищ та старих дворів задокументованих доказів адміністрація міста також не має, однак за народними повір’ями над річною Либідь було “немалое жилье” (скоріш за все, мається на увазі якийсь великий дім, можливо когось із київських вельмож далеких часів), також недалеко від Києво-Межигірського монастиря на горі був двір князя Володимира, який сьогодні називається “Вишгород”.

Література

У 80-х роках 18 ст. у зв’язку з підготовкою подорожі російської імператриці катерини Україною, почали шукати інформацію про старожитності Києва, в якому імператриця мала зупинитись на деякий час, перед подорожжю в Крим.

В 1785 році вийшла книга “путешествие ея императорского величества в полуденный край России, предприемлемое в 1787 г.” надрукована в пітері за рік до того. Києву там було приділено декілька сторінок. Окрім історії міста за татищевим, був також короткий опис міста та його укріплень.

Серед переліку київських старожитностей були згадані: Софія Київська (собор Софії), Михайлівський Золотоверхий, Печерський та Видубицький монастирі, а старим містом вважається лише Верхній Київ.

Витоки київської археології: Берлінський М.Ф.

Одним із тих, хто стояв біля витоків київської археології був Максим Федорович Берлінський (1764-1848). З 1788 року він працював вчителем природної і політичної історії і географії в Київському головному народному училищі.

Він цікавився вивченням історії та археології Києва, написав декілька книжок на цю тематику: “Пространная история города Киева с топографическим его описаньем, собранная из разных киевских книгохранилищ и старинных рукописей” (приблизно 1802 рік), “Историческое обозрение Малороссии и города Киева” (1844 рік) та ін. Також досліджував київські старожитності, стародавні артефакти типу мідних монет, давні плани Києва, грецькі написи на склепіннях Софії Київської, старовинні тексти типу синодика з Вишгородської церкви Бориса та Гліба і т.д.

На жаль, перша праця Берлінського “Пространная история города Киева…” так і не була надрукована, її доля невідома, однак в 1820 році в пітері була надрукована книжка “Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города, также показание достопамятностей и древностей оного”,  яка була, судячи з усього, скороченим варіантом праці Берлінського.

Книга мала 2 частини: перша частина – “Историческая перечень” являє собою побіжний нарис історії Київщини та міста Києва складений за татищевим та Стрийковським, доповнений власними не надто достовірними домислами; друга частина – “Показание достопамятностей” представляє більший інтерес. Це детальний історико-топографічний опис трьох на той час існувавших частин міста – Подола, Печерська та Старого Києва.

Берлінський цікавився питаннями про час заселення цих частин міста та їх подальшою долею, описував укріплення, будинки, урочища. Описи та топографічні дані відрізняються ретельністю та підкріплені посиланнями на різні джерела.

Особливо цінним є план Києва, який подається в книзі. На ньому відмічені будинки та урочища, які відносяться до прадавної історії міста. Ці дані є важливим інструментом для подальшого її серйозного вивчення.

Берлінський серйозно вивчав історію Києва використовуючи не тільки письмові джерела, але і справжні пам’ятники давнини, які по-новому відкривали в ту пору. Наприклад, про Андріївський узвіз автор писав так:

“Сие отделение, меньшее прочих, занимающее возвышенную северную часть нагорной равнины, было первое жилище предков Киева, колыбель Российского княжения и древнейшая их резиденция”.

В 1816 році він за фінансової підтримки поміщиці А. Турчанінової навіть зміг провести розкопки церкви у Вишгороді.
Однак, на жаль, київське суспільство на початку 19 століття не мало ніякого інтересу ні до старовинних реліквій, ні до стародавньої історії міста, те саме можна було сказати і про київську адміністрацію тих років.