Юлій Цезар: диктатор, епілептик, перелюбник. Частина 1

В житті Юлія Цезаря було дуже багато жінок, ми звернемо основну увагу на офіційну їх частину, але не оминемо також і “плітки” про його походеньки наліво.

Отже, імператор офіційно був одружений тричі, його дружинами були: Корнелія – дочка консула Корнелія Цинни, Помпея – онука Луція Корнелія Сулли та Кальпурнія – дочка Луція Кальпурнія Пізона. Мав одну офіційну доньку – Юлію від першої дружини і сина поза шлюбом від Клеопатри – Цезаріона, якого він визнав, і який мав стати його наступником, та не судилось.

Корнелія

Почнемо з Корнелії. Коли вони одружились, їй було 14, йому 17 років. Цей шлюб Цезарю запропонував її батько – Корнелій Цинна, разом із званням фламіна (жерця) храму Юпітера – престижна посада, як для молодого хлопця, який починає політичну кар’єру.

Її сім’я була однією із найвпливовіших дворянських родин Риму. Корнелія виховувалась як ідеальна римлянка – покірна, тиха, як майбутня господиня дому. Вона прекрасно розуміла, що головне її призначення – народити дитину. Шлюб із нею давав Цезарю можливість сформувати необхідні політичні зв’язки, чим він звичайно скористався, але, з огляду на ту інформацію, яка до нас дійшла – він шанував дружину.

Згодом, політична ситуація в Римі змінилась, почалась громадянська війна під проводом Луція Корнелія Сулли і батька Корнелії – Корнелія (так багато Корнеліїв, дуже популярне на той час ім’я) вбили бунтівники, а Сулла встановив свою диктатуру і ввів проскрипції (розстрільні списки неугодних).

Цезар виявився в дуже не вигідній ситуації, яка загрожувала його життю, адже своїх ворогів Сулла не жалував, а одразу вбивав. На той час вже було вбито близько 1500 представників римської аристократії. Сулла зажадав від Цезаря розлучення з Корнелією, що було б виявом лояльності, але отримав відмову. Тоді Сулла вніс його ім’я в список проскрипцій, звільнив з посади, конфіскував майно, забрав придане Корнелії і залишив їх ні з чим.

Їм довелось тікати з Риму і переховуватись, підкуповуючи всіх, хто міг про них повідомити. Це можна було б назвати виявом любові до дружини, якби не безмежна кількість його коханок і навіть….коханців.

Відомо, що в той час Цезар захворів, і 4 дні його лихоманило, але не дивлячись на це, кожної ночі йому доводилось шукати нового прихистку, щоб їх не знайшли. Окрім того, відомо, що він був епілептиком, і через такий стрес його хвороба могла загостритись.

Протягом довгого часу епілепсію вважали виявом геніальності, оскільки багато відомих людей страждали від неї, її приписують: Сократу, Леонардо да Вінчі, Арістотелю, Олександру Македонському та іншим. Але пізніше вона почала асоціюватись із божевіллям. Окрім того, існує думка, що насправді Цезар хворів не на епілепсію, а на ішемічну хворобу мозку (транзиторна ішемічна атака), але встановити справжній діагноз зараз, звичайно, неможливо, тому ми ніколи не дізнаємось правди.

Отже, повернемось до Корнелії. Саме під час їх переховувань вона завагітніла єдиною рідною дитиною Цезаря народженою у шлюбі – Юлією. Звичайно, з часом, родичі та друзі Цезаря домоглись його помилування, адже він також походив із шанованого роду патриціїв, але не настільки впливового, як сім’я його дружини.

Згодом Цезар покидає Італію і їде в Віфінію (сучасна північно-західна частина Туреччини) в якості ад’ютанта (військовослужбовця при командирі) Марка Минуція Терма – претора (помічника консула) римської провінції Азія для того, щоб зібрати флот. Але ходили чутки, що йому було там настільки сумно, що він схилив до інтимних стосунків царя Віфінії – Нікомеда IV Філопатора.

Очевидно, він був там без Корнелії, але достеменно це невідомо. Ці чутки посилились ще й тим фактом, що після свого повернення до Риму, через декілька днів, Цезар ще раз з’їздив до Віфінії нібито, щоб зібрати борг вільновідпущеника, одного зі своїх послідовників, але скажімо так, після своєї смерті Нікомед заповів своє царство Риму…певно римляни йому імпонували…або один конкретний.

Після звістки про смерть Сулли, Цезар повертається до Риму, але ненадовго. Як відомо, для того, щоб побудувати успішну політичну кар’єру в Римській імперії, потрібно бути хорошим оратором, Цезар і був таким, але він хотів ще більше удосконалити свою майстерність і відправився на Родос.

Острів знаходиться недалеко від Віфінії…ну ви зрозуміли. Цезар знову відвідав царя. Співпадіння..ну, можливо. І взяв участь у Третій Мітридатовій війні на чолі допоміжного загону, але згодом повернувся до Риму.

Він все ще одружений на Корнелії, але більшу частину часу вони знаходяться окремо один від одного. Цезар місяцями і навіть роками був відсутній.

В 73 році до н.е. він отримує місце в жрецькій колегії понтифіків замість померлого дядька Гая Аврелія Котти. Орієнтовно в 72-71 роках до н.е. перемагає на виборах і отримує звання військового трибуна (командира легіону). В 69 році до н.е. помирає спочатку його тітка Юлія, а потім і Корнелія – під час народження другої дитини, також дівчинки.

На похороні дружини, Юлій Цезар порушує правила і виголошує промову, як данину поваги. Завдяки такому зухвалому і публічному вияву почуттів, він зміг заручитись більшою кількістю прихильників, адже вона була настільки щемливою та вдалою, що змогла розтопити серця римлян. Як бачимо, навіть після смерті він зміг використати Корнелію, як засіб одержання більшого впливу. Варто зазначити, він був хорошим політиком.

Однак, все ж, показовим є те, що за свідченнями сучасників, смерть дружини стала для Цезаря великим ударом, він горював. Юлії на той момент було приблизно 7 років.

Читайте також: Порфіра – символ престижу

Помпея

В 67 році до н.е. взяв другий шлюб з Помпеєю – онукою Луція Корнелія Сулли, того самого, який вносив його ім’я в список проскрипцій. Це був політичний шлюб, не більше і не менше, у них не було один до одного жодних почуттів, але він дозволив Цезарю стати частиною політичної еліти Риму.

У 66 році до н.е. Цезар отримує посаду доглядача Аппієвої дороги – головної дороги Риму, яку він відремонтував власним коштом, або коштом Марка Ліцинія Красса, який був його кредитором у 65 році до н.е, коли Цезар займав посаду едила (аналог міського голови громади або мера міста).

На посаді едила він прикрашав Форум, коміції (місця для народних зборів) та прилеглі базиліки для своїх публічних виступів, а також організовував гладіаторські бої в Колізеї.

В 63 році до н.е. Цезар отримує посаду Pontifex Maximus – верховного жерця державної релігії і резиденцію на вулиці Via Sacra – головній вулиці римського Форуму, там де проходили релігійні свята та тріумфальні процесії. В перекладі Via Sacra означає священна дорога.

В 62 році до н.е. Цезар отримує посаду претора (заступника і помічника консула). В цьому ж році на святі Bona Dea – богині плодовитості та дівоцтва, до святкування якого долучались тільки жінки, в будинку Цезаря (оскільки він був верховним жерцем) мало відбутись святкування.

За чутками, саме на цьому святі Помпея вирішила усамітнитись зі своїм залицяльником – Публієм Клодієм Пульхром – молодим перспективним політиком, нащадком стародавнього роду. Це була чи не єдина така можливість, оскільки під час відсутності Цезаря, Помпея була під пильним наглядом його матері – Аврелії Котти. І якщо чоловічі зради в Римській імперії вважались нормою, то жіночі могли каратись навіть смертю.

Отже, щоб викроїти час на любовні пестощі із коханцем під час відсутності Цезаря та під прикриттям святкування, Помпея попросила Публія Пульхра переодягнутись жінкою і проникнути в її покої за допомогою її служниці Аври. Він погодився та прибув до будинку Цезаря в сутінках.

Його зустріла служниця і пішла шукати свою господиню. За цей час, поки він блукав у пошуках її покоїв, переплутав двері і зайшов до спальні Цезаря. Там він зустрів іншу служницю, яка запропонувала йому приєднатись до свята. Недолугий коханець намагався відмовитись, але при кращому освітленні, вона зрозуміла, що це чоловік і почала кричати. Вона побігла шукати свою господиню, але, на жаль, вона служила Аврелії – матері Цезаря. Коли матрона дізналась про це – негайно припинила святкування, закрила будинок і почала обшук. Публія Пульхра знайшли в кімнаті Аври.

Звістка про цей скандал облетіла Рим, як лісова пожежа. Римський Сенат наказав провести розслідування через ймовірне осквернення священних обрядів. Що цікаво, Цезар не пред’явив хоча б якихось доказів проти Публія Пульхра на суді, і його було виправдано по звинуваченню у аморальності, але ця ситуація призвела до розлучення Цезаря з Помпеєю. Він прокоментував це так:

“Моя дружина не повинна бути навіть під підозрою”.

Кажучи ці слова, орієнтовно в цей же час, Цезар, звичайно, мав як мінімум одну коханку. Про одну ми можемо сказати точно, оскільки буквально через кілька років (59 рік до н. е.) він витратив на неї безпардонно велику кількість грошей. Сервілія – мати Марка Брута – воєначальника, політика, убивці. Того самого, який прославився в історії за вбивство Юлія Цезаря і який цілком міг бути його позашлюбним сином, але не будемо забігати наперед.

Отже, Сервілія. До Клеопатри вона, очевидно, була його улюбленицею, адже він подарував їй перлину вартістю в 6 мільйонів сестерцій. В перерахунку на сьогоднішній день така сума орієнтовно дорівнює 12 мільйонам євро. За ці гроші два римські легіони – кінний та піший могли жити безбідно цілий місяць. Це було якраз перед тим, як він одружився знову. Схоже на відкупні, чи не так?

В 60 році до н.е. отримав консульство. Отримував він його за рахунок безпардонних хабарів одного зі своїх опонентів – Луція Лукцея. Так, навіть не за свій рахунок, оскільки, зазвичай, він був у глибоких безпросвітних боргах. Отже, домовившись із Луцієм Лукцеєм, який мав багато грошей, але мало впливу, що він буде займатись підкупом за них обох, а Цезар подарує йому владу.

Дізнавшись про це, аристократи зрозуміли, що Цезар отримає майже одноосібну владу і слухняного колегу під боком, який буде у всьому йому потурати. Вони домовились з іншим претендентом на посаду – Марком Бібулом про те, що він також буде займатись хабарництвом, але лише за себе. По закінченню їх головування було запропоновано відправити їх обох в якості намісників провінцій настільки далеких та незначних, що в їх основні обов’язки буде входити охорона лісу і пропускного пункту.

Дізнавшись про такі домовленості між аристократами, Цезар зробив все можливе, щоб домогтись прихильності тодішнього диктатора – Гнея Помпея, або як його називав Сулла – Помпея Магнуса (Помпея Великого).

На новій посаді Цезар ввів нові, або відродив старі правила, наприклад, щоденні записи та публікації засідань Сенату і Народного суду, запровадив новий аграрний закон. Але коли його колега сповістив, що отримав несприятливе провісництво з цього приводу і закон потрібно відкласти, Цезар силою зброї вигнав його із Сенату. Коли на наступний день, він повернувся, щоб висловити своє невдоволення і не отримав жодної реакції, він був настільки злий, що закрився вдома і за час свого консульства не видав ні одного закону. Цей рік назвали консульством Юлія і Цезаря.

Орієнтовно в 60-59 році до н.е. Цезар домовляється в двома найвпливовішими політиками Риму – Гнеєм Помпеєм Великим та Марком Ліцинієм Крассом про створення [першого] тріумвірату (“союзу трьох чоловіків”). Цей союз був вигідний усім сторонам – Помпею та Крассу тим, що Цезар буде просувати в сенаті ті законопроекти, які вигідні їм, а вони у свою чергу будуть підтримувати його впливом і грошима.

Кальпурнія

Орієнтовно 2-3 травня 59 року до н.е. донька Цезаря Юлія виходить заміж за Помпея, а невдовзі і сам Цезар знову одружується, на цей раз на Кальпурнії – дочці Луція Кальпурнія Пізона – також політика. Тепер маючи Пізона в якості тестя, а Помпея в якості зятя, Цезар перебуває на піку своєї політичної могутності.

Шлюб Юлії та Помпея хоча і був політичним, але скоріше за все щасливим, оскільки він на деякий час навіть втратив інтерес до політики на користь дружини. Але, на жаль, довгий час дітей в подружжя не було.

Юлія була вагітна лише двічі – перший раз в 55 році до н.е. Але через заворушення на форумі під час виборів едила, тога (верхній чоловічий одяг римлянина) її чоловіка була заляпана кров’ю, і коли раб приніс її Юлії, вона втратила свідомість, оскільки подумала, що її чоловіка було вбито. Це призвело до передчасних пологів, і в неї стався викидень. Другий раз в 54 році до н.е., але вона померла під час пологів. Її дитина померла через кільки днів після неї. Точно невідомо хлопчик це був, чи дівчинка.

Помпей та Цезар були вбиті горем. Її чоловік хотів забрати тіло дружини, і поховати на Албанських пагорбах, біля своєї вілли, але народ Риму любив Юлію Цезаріс і вимагав її поховання на Марсовому полі. На це потрібен був дозвіл сенату, який і був даний.

Згодом, з політичних і частково з особистих причин стосунки Помпея і Цезаря погіршились і вони стали ворогами. Цей рік став важким для Цезаря ще й тому, що в тому ж році померла його мати – Аврелія Котта, з якою в нього були хороші стосунки, і яка виховувала Юлію після смерті її матері.

В 52 році до н.е. після вбивства Публія Клодія Пульхра (ймовірного коханця другої дружини Юлія Цезаря – Помпеї, через якого вони розвелись) відбулись вибори консула. Цезар вже досить довго був відсутній в Римі, але слава його військових походів доходила до столиці імперії.

За його відсутності консулом був обраний лише Помпей. Як його колегу трибуни висунули кандидатуру Цезаря, але за законами Риму, він мав право балотуватись лише будучи фізично присутнім на дебатах. Цезар відмовився покидати свою провінцію до закінчення головування там, і попросив переконати людей затвердити його кандидатуру заочно, оскільки завоювання Галії ще не закінчене.

Надання такого дозволу настільки надихнуло Цезаря, що він організував безпрецедентний бенкет та гладіаторські бої в пам’ять про свою дочку Юлію. На здобутки зі своїх походів в Галлію він навіть почав будувати новий Форум. Тільки земля під нього коштувала мільйон золотих.

Цезар видав наказ, що будь-який відомий гладіатор, який програв і не зміг отримати схвалення натовпу, має бути примусово врятованим і зарезервованим для нього. Згідно його листів, які дійшли до наших днів, він просив, щоб приділяли особливу увагу новобранцям. Що цікаво, початківців навчали не в гладіаторських школах, а в будинках римських воїнів і сенаторів.

Окрім того, Цезар подвоїв платню своїм солдатам – назавжди, щедро ділився із ними зерном і інколи навіть дарував рабів.

Варто зазначити, що він все ж намагався зберегти дружбу із Помпеєм запропонувавши йому руку онуки своєї сестри – Октавії, натомість попросив руки його дочки – Помпеї Магни або, як завжди, намагався використати його у своїх політичних цілях.

Під час виборів консула, Цезар поставив у боргову залежність перед ним всіх друзів Помпея та половину сенату. Він роздавав позики під мінімальні або зовсім нульові відсотки, щедро обдаровував менш знатних людей, включно із вільновідпущениками і улюбленими рабами своїх господарів незалежно від того, просили вони про це, чи ні.

Коротше кажучи, він став єдиним надійним джерелом допомоги для тих, хто мав юридичні проблеми, не мав коштів або жив надмірно екстравагантно, відмовляючи в допомозі лише тим, чиї злочини були настільки великими, борги настільки важкими, а спосіб життя настільки розкішним, що навіть він не міг їх врятувати.

Разом із тим, він заручався підтримкою губернаторів інших провінцій. Пропонуючи одним відправити тисячі рабів, а іншим – надсилаючи помічників, якщо вони про це просили, навіть без дозволу Сенату. Він прикрашав громадські місця головних міст Греції, Галії, Іспанії, Італії та провінції Азія.

Усі були спантеличені та розгублені такою поведінкою Цезаря. На його адресу часто почали лунати зауваження про те, що він керівна людина в Римі, що його буде важче посунути з першого місця на друге, ніж з другого на найнижче. Сенат розглядав питання звільнення Цезаря з посади до закінчення терміну його головування, призначення йому наступника і розпуску його армії. Потім опозиція пішла ще далі і розглядалось питання про заборону Цезарю балотуватись на посаду консула вдруге, поки він не з’явиться в Римі особисто.

Він переконав народних трибунів використати право вето, підкупом намагався придушити опозицію. Написав лист до Сенату з проханням залишити йому привілеї, які були надані йому громадою, але отримав відмову. Невблаганний характер опозиції, який вже був достатньо очевидною проблемою для Цезаря, спонукав його до дій.

Разом зі своїми легіонами він перетнув Цизальпійську Галлію та зупинився в Равенні маючи намір почати громадянську війну, якщо Сенат не виконає його вимогу або вживе заходів проти народних трибунів. Коли стало відомо, що їх вето було проігнороване, а вони самі втекли із міста, Цезар перейшов до дій.

Він таємно відправив передовий загін своїх людей вперед, а сам пішов відвідувати публічні заходи, щоб відвести від себе підозри – оглянув план гладіаторської школи, яку планував побудувати, відвідав публічне видовище, поїв в оточенні великої кількості людей. А коли стемніло, він викрав волів із місцевої пекарні і поїхав наздоганяти своїх людей. І хоча вночі він заблукав, на світанку він знайшов провідника і зміг з ними зустрітись неподалік Рубікону.

Всі, мабуть, чули коли-небудь вислів – “перейти Рубікон”. Він означає точку неповернення, здійснення важливого кроку, який переверне життя на “до” та “після”. Річка Рубікон в Римській імперії слугувала кордоном, який ні один воєначальник не мав права перетинати разом зі своїми легіонами, оскільки це було оголошенням війни Риму. Тому, всі римські легіони повертаючись “додому”, розквартировувались неподалік Рубікону.

Підійшовши до річки, Цезар вагався. Він звернувся до своїх воїнів і сказав:

“Ми могли б повернути назад, навіть зараз; але варто лише перейти цей маленький місток, і все дійде до бою”.

У записах Светонія вказано, що Юлій Цезар отримав знак і промовив:

“Підемо на заклик, на знак богів і на несправедливість нашого ворога. Жереб кинуто”.

Переправившись через річку зі своїм військом, він привітав народних трибунів, які втекли до нього з Риму. Потім зі сльозами на очах звернувся до воїнів і, розірвавши на грудях туніку, попросив їх про вірність. Кажуть навіть, що він пообіцяв кожному із присутніх підвищення до кінного ордену і 4000 золотих, тим, хто його супроводить, але скоріш за все це непорозуміння.

Під час своєї закличної промови він постійно показував на ліву руку і вигукував, що з радістю винагородить тих, хто допоможе відстояти його честь. В нього на пальці був перстень, і воїни, які стояли на узбіччі, погано його чули, але добре бачили. Вони подумали, що він пообіцяв їм право носити золотий перстень і маєток на додачу до нього.

Перейшовши Рубікон, Цезар захопив Піценум (батьківщину Помпея та його батька), Умбрію та Етрурію. Схопив Луція Доміція – активного представника його опозиції, який мав стати його наступником у Галії. Взяв Корфініум разом із деякими сенаторами, яких пізніше звільнив. Потім пішов вздовж узбережжя Адріатичного моря до Брундізіума з метою перехопити Помпея і консулів, які тікали до Епіру. Зрозумівши, що не встигне, він пішов на Рим, де скликав сенат, щоб обговорити ситуацію, яка склалась. Коли він повернувся до столиці, в гробницю його доньки вдарила блискавка.

Існують різні версії, чому ж Цезар все-таки пішов на цей відчайдушний крок. На думку Помпея, хаос та заворушення були йому вигідні, оскільки в нього не вистачало необхідних заходів, щоб здійснити свої плани. Існує й інша думка – він боявся звітувати про свої дії в якості консула за першої своєї каденції, оскільки систематично нехтував законами та правами вето. Марк Порцій Катон часто обіцяв оголосити йому імпічмент, як тільки його армія буде розпущена. І відкрито повторювалося, що якщо він буде відсторонений від влади після повернення, його судитимуть на суді оточеному озброєними людьми.

Гай Осіній Поліон (оратор, історик, політик та військовий, консул 40 року до н е.) у своїй “Історії” (оригінал до наших днів не зберігся) залишив коментар про ті події. У фінальній битві громадянської війни між військом Цезаря та Помпея, яка відбулась у Фесалі, Цезар здалеку спостерігаючи як тікають або гинуть його вороги, промовив:

“Вони самі обрали це; вони засудили б мене, Гая Цезаря, незважаючи на мої перемоги, якби я не звернувся по допомогу до війська”.

Дехто вважав, що єдиним справжнім коханням Цезаря була влада. Це була прекрасна можливість встановити диктатуру, чим він і скористався.