Октавіан Август: становлення

Після вбивства Юлія Цезаря Рим опинився в епіцентрі політичної боротьби. Повернення Октавіана стало початком його становлення як самостійного політика, а численні лиховісні знамення, що супроводжували ці події, лише зміцнювали переконання сучасників у тому, що на державу чекають великі потрясіння.

Становлення

Октавіан Август народився 23 вересня 63 року до н.е. в місті Велітр (суч. Веллетрі, Італія приблизно за 30–40 км на південний схід від Риму) в сім’ї, яку сьогодні можна було б віднести до рівня вище середнього. Він мав забезпечене дитинство, але серед мажорів своїм не був, оскільки був родом із провінції, хоча родина була заможною. Його предки походили із вершницького стану – другого за престижем після сенаторського. Вони займались фінансовими операціями, що принесло значний прибуток, а його мати була племінницею Юлія Цезаря, що звичайно, пішло на користь його майбутньому кар’єрному злету.

В 61 – 59 роках до н. е. батько Октавіана став намісником провінції Македонія, але повертаючись до Риму по дорозі загинув. Він залишив по собі трьох дітей, але завдяки хорошим зв’язкам, мати Августа – Атія змогла знайти собі достойного чоловіка і вийти заміж вдруге.

Через декілька років майбутнього імператора віддали на виховання бабусі по материнській лінії – Юлії Молодшій – сестрі Юлія Цезаря. Через декілька років вона померла, і він навіть виголосив поминальну промову на її похоронах, як вияв поваги.

В Римі Октавіан отримав хорошу освіту. Серед його вчителів можна виділити: грецького ритора Аполлодора, а також філософів Афінодора Кананіта та Арія Дідіма.

Саме завдяки своєму дядьку Юлію Цезарю, молодий Октавіан отримав місце в колегії понтифіків та свою першу посаду – міського префекта (мер міста при відсутності консулів, пізніше – імператора).

У 46 році до н.е. Октавіан організовував театральні постановки і взяв участь у тріумфальній процесії, при чому на почесному місці – одразу за колісницею дядька. Навіть отримав нагороду на рівні з іншими почесними учасниками військової кампанії, хоча не мав до неї жодного відношення.

Після цього його публічна активність почала рости. Разом із Цезарем, Октавіан почав з’являтись на заходах і зав’язувати необхідні знайомства.

В 45 році до н.е. рід Октавіїв був причислений до почесного стану патриціїв (еліта римського суспільства). В тому ж році Цезар змінив заповіт, включивши туди Октавіана з умовою, що він пройде процедуру усиновлення. Таким чином він зміг претендувати на більшу частину спадку дядька. Тим не менш на широкий загал заповіт не виголошувався, його зміст став відомий лише після вбивства Цезаря у 44 році до н.е. Тоді ж стало відомо, що його цілком можливий син (це не доведено) від Клеопатри – Цезаріон не отримує нічого, навіть офіційного визнання.

Невідомо, чи знав насправді Октавіан, що Цезар цілком можливо (хоча це знову ж таки не доведено) готує його в якості свого наступника, але всі кроки в цю сторону диктатором були зроблені до свого вбивства.

В Римській республіці не було правової можливості наслідування влади і посад, але і Цезар став диктатором не зовсім в рамках правового поля. З іншої сторони, Цезарю в будь-якому випадку потрібно було вирішити питання наслідування, хоча б в рамках власної сім’ї, оскільки він не мав нащадків чоловічої статі, а Октавіан ідеально підходив на цю роль. Цезаріона він не розглядав скоріш за все через політичні амбіції його матері.

Коли Цезаря вбили, Октавіан завершував навчання в Аполлонії, де і отримав звістку, яка змусила його повернутись в Рим.

Повернувшись в Рим, Октавіан прийняв спадщину, отримав нове ім’я – Гай Юлій Цезар Октавіан і почав займатись державними справами. Від дядька йому, окрім імені і зв’язків залишились також значні грошові кошти і частина війська, яка до смерті Цезаря була передана Октавіану в розпорядження.

Через деякий час після вбивства Цезаря, змовники почали втрачати підтримку народу, що дало можливість Октавіану переломити ситуацію на свою користь і зміцнити свою політичну позицію. Варто зазначити, що на цей час Октавіану орієнтовно 18-19 років, тобто він дуже молодий, політична ситуація дуже нестабільна, але він свідомо і зухвало увірвався в велику політику Римської республіки знаючи, що його опонентами є досвідчені політики.

Діон Кассій у своїй “Римській історії” описує дії Октавіана як ризиковані і нерозсудливі, а саму ідею наслідування Юлія Цезаря – авантюрою, але лише тому, що йому пощастило, його стали вважати мудрим, сміливим та рішучим.

Римське суспільство було дуже релігійним. Релігією римлян було язичництво. В них був великий пантеон богів, і в кожному домі було домашнє святилище, де вони приносили пожертви. Це не обов’язково мала бути кров, чи живе створіння. Це міг бути хліб, овочі, оливкове масло, квіти, ладан або пахощі.

Релігія грала дуже важливу роль в політичному житті. Саме тому, будь-які явища – хороші, чи погані, які стосувались певного видного політика, сприймались відповідно, і могли або піднести до вершин влади, або поставити жирний хрест на політичній кар’єрі.

Коли Октавіан входив до Риму, сонячний диск охопило сяйво із забарвленням веселки, що може свідчити про рідкісне природне явище – сонячне гало. Народом це було сприйнято як попередження, або передвісник громадянських конфліктів, великих змін та можливих майбутніх воєн, що загалом цілком відповідає тому, що було далі.

Читайте також: Юлій Цезар: диктатор, епілептик, перелюбник. Частина 3

Політична кар’єра

Октавіан все ж відрізнявся від Цезаря. Він був більш розсудливим, обережним, менш показним. Але це був не прояв особистості Октавіана, а політичний прийом, заснований на контрасті між ним і Цезарем, щоб зменшити напругу в політичних колах. Він не проявляв амбіції відкрито, але згодом став першим імператором реформованої Римської вже імперії.

Під час політичних інтриг, зокрема, з Антонієм, Октавіан не показував свого обурення, не дивлячись на те, що в них були погані стосунки. Він ніколи не погрожував відкрито, не показував наміру мститись, навіть намагався налагодити стосунки. Звісно він не був щирим, але виказував свою лояльність, до тих пір, поки реальна влада та підтримка народу не перейде на його сторону.

Для цього його першим кроком на політичній арені стало становлення народним трибуном (це виборна посадова особа, яка захищає права звичайних громадян). Таке рішення можна назвати продовженням його стратегії, оскільки він робить ставку саме на народ, а не на сенат, і початком його особистої систематичної політичної діяльності.

Цікавий факт: “Щоб показати свій траур по вбитому батьку, Октавіан перестав голитись і відпустив бороду.”

Першим союзником Октавіана на політичній арені став народний трибун Тиберій Каннутій. Він офіційно представив Октавіана народу, дав можливість звернутись із належною промовою і зробити дуже сильний політичний жест.

В заповіті Цезаря був один цікавий пункт, звучав він приблизно так: “Після смерті Цезаря, кожен громадянин Риму (це важливо, саме громадянин, а не житель Риму) має право отримати 300 сестерціїв”. За дуже-дуже грубими підрахунками, в перерахунку на сьогодні це орієнтовно 1000-2000 доларів. На той час (та і на цей також) це була значна сума грошей. Засновуючись на цьому пункті заповіту, Октавіан пообіцяв народу негайно виконати волю покійного, що, звичайно, одномоментно дало йому значну підтримку народу. Щоб виконати цю обіцянку, він був змушений продати родове майно, оскільки Антоній відмовився віддавати йому гроші із особистої скарбниці Цезаря як офіційному спадкоємцю.

Окрім цього, Октавіан взяв на себе організацію, проведення та фінансування святкувань на честь завершення будування храму Венери Генетрікс (покровительки роду Юліїв, на правах спадкоємця роду) та Парілій. Парілії – це дуже давне свято (навіть для римлян того часу), воно символізує день заснування Риму (21 квітня) і супроводжується іграми в цирку. Таким чином, Октавіан демонструє побожність і повагу до традицій, підкреслює зв’язок із Цезарем, показує щедрість і відповідно завойовує прихильність народу.

Цікавий факт: “Під час святкувань, протягом семи днів кожного вечора в небі над Римом було видно комету, яку назвали кометою Цезаря.”

Октавіан не одразу використовує це небесне явище на свою користь, спочатку він спостерігає за настроями народу, що знову ж таки підтверджує його політичну обережність. Однак, коли стає зрозуміло, що народ бачить в цьому божественне провидіння, Октавіан набирається сміливості і встановлює бронзову статую Цезаря із зорею над головою в храмі Венери Генетрікс, підкріплюючи на офіційному рівні ідею божественності Цезаря. Такий вчинок закріплює за ним якісно новий статус – сина бога на землі, і ніхто з його політичних опонентів не зміг йому перешкодити, через страх перед народом.

Антоній починає втрачати свій авторитет: як серед народу – через прояви монархічної та непослідовної політики та придушення бунтів, так і серед політиків через сварки з видними політиками, зокрема з Цицероном.

Тепер культ Цезаря стає офіційним. Один із місяців в році з Quintilis («п’ятий») перейменовується на честь Цезаря – July (липень). Під час деяких святкувань подяки за перемогу, в один із днів приносили жертви (див. вище) на честь пам’яті про його ім’я. Тобто культ пам’яті про Юлія Цезаря стає частиною офіційного релігійного календаря Римської республіки.

Солдати на цьому фоні та особливо з огляду на те, що частина з них отримала грошові винагороди, також прийняли Октавіана як наступника Цезаря. А армія як в Римський республіці, так і в будь-якій країні в усі часи дорівнює владі.

Одним із перших відкритих сигналів протистояння двох очевидних претендентів на владу – Октавіана і Антонія стала ситуація, яка сталась в суді. Октавіан мав намір виступити з промовою на підвищеному помітному місці – це виглядає як претензія на статусність, але Антоній наказав лікторам (охоронцям магістратів) зняти Октавіана з підвищення і вигнати з залу. Тобто Антоній не визнав його рівним, публічно його принизив, і наче показав, хто насправді в домі господар.

Всі були обурені такими діями Антонія, вони викликали скоріше співчуття до Октавіана, і навіть додали йому кілька балів зі сторони народу. Після цієї ситуації він навіть перестав з’являтись на Форумі, що викликало певне занепокоєння навіть у Антонія і напружило політичну ситуацію в Римі.

Навіть це приниження Октавіан зміг повернути на свою користь. Він не те щоб образився, але створив образ ображеного. Він викликає співчуття та симпатію у народу, змушує Антонія виправдовуватись та почуватись “не у своїй тарілці”, створює йому образ агресора, а також дозволяє народу виявляти осуд дій свого політичного ворога. Антонію першому довелось публічно заявити про готовність до примирення.

Цю заяву передали Октавіану, і вони провели особисту зустріч вперше після інциденту. Здавалось, що ситуація вирішилась, але звичайно це було не так. Досягнуте між сторонами примирення виявилося нетривалим: уже за кілька днів взаємні підозри, підсилені чутками й інтригами, які розносили інші політики, призвели до нового загострення конфлікту.

Відкритого протистояння все ще немає, але вже відчувається стан “прихованої громадянської війни”. В цей час формується принципат, як перехідна форма правління між республікою та імперією. Тобто формально Рим є столицею ще республіки, але фактично – це вже імперія, на чолі якої формально стоїть Антоній (він консул), але підтримка народу у Октавіана.

Звичайно, рано чи пізно такий конфлікт мав перерости у відкриту війну, що і сталось. Обидві сторони почали збирати війська. В кожного була своя стратегія – Октавіан активно здобував підтримку через фінансові виплати й політичну риторику (спирався на народ і ветеранів), Антоній же намагався втримати контроль силовими методами, використовував страх і насильство, що врешті призвело до переходу частини його військ на бік суперника.

Октавіан намагався діяти на випередження. З десятитисячним особистим військом він першим повернувся до Риму, і 10 листопада виступив перед народом на Форумі. Там він детально нагадав про численні заслуги свого батька, виголосив тривалу, але стриману промову на свій захист і висунув звинувачення проти Антонія. Він також похвалив воїнів, що прийшли із ним, заявивши, що вони добровільно з’явилися, щоб допомогти місту, обрали його керувати державою і через нього повідомляють про це всім. За цю промову він здобув схвалення своїх прихильників і присутнього натовпу, але сенат залишився до його промови байдужим.

Поки Октавіан та Антоній готуються до відкритого військового протистояння, в Римі політична ситуація стає все більш нестабільною. Поточний рік підходить до завершення, а нових консулів не було обрано. У владі формується вакуум, сенат засідає при наявності охорони в приміщенні. Серед сенаторів панує страх замахів і тиску. Деякі вже почали переходити на сторону Октавіана, оскільки, як вже було зазначено вище, Антоній сварився із сенаторами і багато з них відносились до нього вороже. Особливо тішився такою ситуацією той самий Цицерон, який прикладав певні зусилля, щоб схилити і інших сенаторів на бік Октавіана. Це був ситуативний союз, просто, щоб нашкодити Антонію за його поведінку. Саме тоді Цицерон виголошує свої знамениті «Філіппіки» — промови проти Антонія, де виголошує його дурнем, нахабою, боягузом і негідником.

Політична криза та зловісні знамення

Через громадянську війну, яка насувалась на Рим, політична ситуація в столиці підходила до критичної точки. За короткий час почали з’являтись численні несприятливі природні явища, а як ми вже знаємо, релігія і політика в Римі були дуже тісно сплетені.

Постійно йшли дощі з грозами і бурі, які сприймались як передвісники нещасть. Наприклад, деякі блискавки потрапили в святилище храма Юпітера на Капітолійському пагорбі.

Юпітер вважався верховним богом римського пантеону богів і його основною зброєю була саме блискавка. Пряме влучання блискавки в храм, ще й неодноразове трактувалось як пряме свідчення незадоволення богом стану держави. Тобто це був дуже тривожний знак, окрім того, це була не тільки релігійна споруда, але і державна скарбниця, де зберігались важливі державні документи. Його фізичне пошкодження могло призвести до фінансових втрат і певних проблем на державному рівні.

Окрім того, буря повалила та зруйнувала статую Мінерви-Охоронниці – захисниці римської держави. Вона уособлювала мудрість, розсудливість та військову стратегію. На відміну від Юпітера – бога війни, Мінерва символізувала розумне керівництво та мудре прийняття рішень.

Цікавий факт: “Статую Мінерви-Охоронниці в 63 році до н.е. встановлював Цицерон”.

Все це разом взяте говорило звичайному посередньому жителю Риму приблизно таке: “Боги попереджають нас про біду, Римська республіка стає нестабільною та беззахисною”. Варто відзначити символізм – падіння статуї, яка символізувала Рим як республіку не впала сама, а була звалена бурею, і так і не відновилась, адже після перемоги Октавіана, Рим трансформувався в імперію.

На цьому зловісні знамення не закінчились. Стався сильний землетрус, а також бик, якого хотіли принесли в жертву в храмі Вести, щоб відвернути наслідки природного явища взяв і ожив. Це знову ж таки стало шоком для римлян, оскільки храм Вести був символом домашнього вогнища, а священний вогонь, який весталки безперервно підтримували в своєму храмі символізував безперервність існування держави. І коли бик встав і пішов після власного жертвоприношення означало, що боги не прийняли цю жертву і це сприйнялось як загроза самому існуванню держави.

На додачу до всього вище зазначеного в цей же період небом зі сходу на захід пронісся яскравий вогняний спалах і протягом декількох днів римляни спостерігали створення нової зорі. Скоріше за все це була комета, але для римлян це було попередження про наближення політичних змін і воєн.

Згодом сонячне світло ніби потьмяніло, мало не згасло, а часом навколо сонця з’являлися три світлі кола, над одним із яких сяяла вогненна корона, що нагадувала сніп колосся. Це знову ж таки схоже на явище сонячного гало, яке може проявлятись через пил в атмосфері, вулканічний попіл або густу імлу, але римлянами це сприймалось як порушення природного порядку речей встановленого богами. Це також могло свідчити про великі державні потрясіння, а також загибель видатних діячів. В такі моменти важко не вірити в римських богів, адже саме в той період Октавіан Август, Марк Антоній, а також Емілій Лепід створили Другий тріумвірат і нові проскрипційні списки, в перші з яких потрапив той самий Цицерон, статуя якого була знесена бурею, і ознаменувала його смерть також.