Нова ера київської археології: на руїнах стародавнього міста

Поштовхом для розвитку київської археології стала перемога російської імперії у Першій Світовій війні і вихід у тираж перших томів “Истории Государства Российского” (1816 рік) за редакцією м. карамзіна. Не дивлячись на те, що тираж в 3 тисячі екземплярів – це досить багато на той час, вони всі були розпродані за 25 днів. 

Археологія в російській імперії стала жваво обговорюватись, російська інтелігенція тих часів активно вишукувала різні історичні акти та літописи. пушкін порівнював карамзіна з Колумбом, який відкрив Америку, вяземський порівнював його з кутузовим 12-го року.  

Другим поштовхом став наказ від 20 липня 1824 року міністерства внутрішніх справ російської імперії всім губерніям про сприяння та заохочування пошуків археологічних знахідок. Він звучав так:

“Высочайшее повеление об отыскании, раскрытии и возобновлении местных древностей”. 

Але як завжди це буває в росії, наказ дали, а гроші на його виконання – ні, тому всі витрати на виконання поставленого завдання лягали на плечі місцевих адміністрацій та любителів-аматорів. 

Ще одним пунктом наказу було складання планів віднайдених споруд, їх конструкцій та фасадів – це було поставлено в обов’язок губернському та городовому архітекторам.  

Окрім того, у “Высочайшем повелении” було також сказано, що до спонсорування та сприяння даних заходів потрібно на “добровільній” основі залучати місцевих меценатів.  

Читайте також: Зачатки київської археології

євгеній болховітінов

В 1822 році новим київським митрополитом був призначений євгеній болховітінов. Він вивчав археологію, філологію та церковну історію. За свої визначні труди в даних областях ще в 1806 році був обраний членом російської академії наук. 

Він народився у воронежі, до свого призначення в Київ працював багато років в рідному місті, потім в калузі, пскові, вологді та новгороді. За цей час він проявив себе як невтомний збирач та видавець різних історичних документів. 

Прибувши в Київ, він почав розшукувати різні документи в маловідомих українських монастирях, єпархіальних архівах та сховищах. Судячи з його праць, які вийшли одна за одною – “Описание Киево-Софийского собора” (1825 рік) та “Описание Киево-Печерской лавры” (1826 рік), більшою мірою його цікавили історичні будівлі – їх плани, фасади, розписи і т.д. 

Він не намагався аналізувати ті документи, які потрапляли йому в руки, не намагався їх вивчати, не приносив ніякої новизни, він був “статистом історії” – просто подавав дані, групував їх і видавав. 

Однак, все ж одну спробу він зробив – по його ініціативі були вжиті заходи в рамках археологічних розкопок Десятинної церкви. На той час вона стояла в руїнах. російський мемуаріст, драматург та мандрівник іван михайлович долгоруков побував у Києві і так описував церкву:

“Никогда бы я не подумал, что она так брошена и презрена, как я ее нашел. Чудно ли, что храм Владимира в таком низверженном состоянии, когда сам он без пощады растерзан? Голова его в Лавре, часть его мощей в соборе, а весь он где? Никто не знает, не искал, не любопытствовал. Мы скорее пустимся добывать кусок лавы из-под римских развалин, нежели похлопочем о славе собственной нашей древности”.

конрад лохвицький

Проведення розкопок болховітінов доручив відставному чиновнику 5-го класу конраду лохвицькому. Він, як і сам митрополит не мав жодного уявлення про те, як саме мають проходити розкопки, які задачі потрібно поставити, які методики використати, але розкопки все ж були проведені. 

Приступивши до роботи в жовтні 1824-го року, менше ніж за 2 місяці з-під землі показався фундамент Десятинної церкви. На початку наступного року був опублікований план храму, взятий з натури, який більше нагадував жахливу карикатуру, яка не давала ніякого уявлення про план будови. 

Про методологію розкопок можна дізнатись з розповідей сучасників. За переказами, болхвінов наказав весь щебень, який обережно прибирали з фундаменту складати поряд з розкопками, щоб потім просіяти його на наявність різних стародавніх артефактів. На жаль, здійснити це не вдалось, оскільки натовп, який стікався на розкопки, хапав шматочки мозаїки та уламки мрамору. Селяни обрамляли знахідки в срібні та золоті хрестики і виставляли на продаж. Таким чином перші археологічні знахідки на території Десятинної церкви з легкої руки митрополита пішли в народ. 

Скоріш за все, лохвицький був також не чистим на руку, і частину знахідок продавав самостійно, оскільки окрилений своїм першим “успіхом” розгорнув енергійну діяльність в різних районах Києва, то тут, то там розпочинаючи розкопки, на місцях, в яких на його думку мали знаходитись руїни різноманітних старовинних пам’ятників, про яких говорилось в легендах. 

У 1832 році, посилаючись на “Высочайшее повеление” лохвицький отримав від тодішнього київського генерал-губернатора левашова офіційний дозвіл на проведення археологічних розкопок. Матеріальне забезпечення цих заходів він отримав від всіх небайдужих та тих, кого цікавила київська археологія шляхом, якщо казати сучасною мовою – донатів. 

Він першим вклав 100 рублів у розкопки, а за декілька днів вже мав 1325 рублів і почав працювати.  

Наступні розкопки провів на Андріївському узвозі. Біля Андріївської церкви знайшов кам’яний фундамент якогось стародавнього храму, а біля нього велику, глибоку (3 сажені – 6-7 метрів) хлібну яму з обпаленими стінками, заповнену пшеницею. В цій же ямі були знайдені залишки церковного начиння та 3 шматки товстої соснової жердини. 

Оскільки лохвицький вважав це місце – саме тим місцем, де, за легендою апостол Андрій поставив хрест та передбачив велике майбутнє міста, він оголосив залишки жердини саме тим легендарним хрестом апостола, а фундамент храму був визначений ним як залишки Хрестовоздвиженської церки, яка була побудована у 1212 році на місці встановлення хреста. 

Якби не болховітінов, який вказав, що за всіма ознаками, яма вказує на її більш господарське призначення, ніж на священне, залишки соснової жердини стали б першочерговими реліквіями. 

В тому ж році лохвицький отримав дозвіл від київського військового губернатора на проведення розкопок на Золотих воротах. За рік (1832-1833) він повністю викопав їх з землі. 

В 1833 році лохвицький подав клопотання на розкопки руїн стародавнього храму недалеко від огорожі Софіївського собору. Він отримав дозвіл і незабаром розкопав фундамент великого храму. За нічим не обґрунтованою думкою лохвицького, він вважав, що знайшов залишки Ірининської церкви, побудованої князем Ярославом Мудрим. Незабаром після проведення розкопок був опублікований план будівлі, який, за своєю карикатурністю та безграмотністю не поступався плану Десятинної церкви. 

В 1834 році лохвицький просив дозволу на розкопки згадуваної у літописах Дірової могили, розташованої за “святою Ориною”. Отримавши дозвіл, вже через декілька днів рапортував про відкриття надгробних досок, схожих з тими гробницями, які він знаходив на руїнах Ірининської церкви. 

Достовірно невідомо відкриття яких саме споруд та старовинних артефактів робив лохвицький, оскільки він не особливо піклувався про докази в підтримку своїх теорій. Кожну свою знахідку він беззаперечно ототожнював з тими, чи іншими відомими з легенд та переказів пам’ятниками давнини. 

В червні 1835 року лохвицький повідомив київському губернатору про відкриття над Йорданським струмком руїн одного з найдавніших релігійних споруд Києва – храму Іллі, в якому в 945 році приносило клятву військо князя Ігоря. Насправді він знайшов руїни невідомого храму 11 або 12 століть. 

Не дивлячись на те, що методологічний рівень розкопок лохвицького був надзвичайно низьким, не дивлячись на поспішність проведення розкопок, необґрунтованість та очевидне дилетантство у питаннях археології, все ж діяльність лохвицького зіграла переважно позитивну роль у поширенні київської археології та питаннях вивчення київських старожитностей. 

Сам лохвицький високо оцінював свою, на його думку, успішну роботу та дуже роздратовано відносився до будь-якої критики, яка була направлена на його діяльність. Коли в рецензії на книгу “Краткое описание Десятинной церкви” план архітектора єфимова був заслужено визнаний кращим, ніж план лохвицького. 

Дізнавшись про це, останній так розлютився, що написав гнівну відповідь, в якій назвав план єфимова мрійливим та видуманим, до того ж в будь-який спосіб намагався дискредитувати його розкопки. В чорновиках лохвицького навіть зберігся лист до однієї із царських осіб, в якому він клопотав про те, щоб йому передали дозвіл на проведення будь-яких археологічних розкопок на території Києва в одноосібне володіння.