Перший київський музей старожитностей, скарб під Десятинною церквою та Археографічна комісія з розбору стародавніх актів

Тимчасовий комітет старожитностей

В 1835 році за черговим “высочайшим повелением” в Києві було створено “Тимчасовий комітет дослідження старожитностей”, на який з казни щорічно виділялась певна сума грошей на проведення археологічних розкопок та досліджень.

У склад комітета увійшли: ректор Київського університета св. Володимира (теперішній університет ім. Тараса Шевченка) М. А. Максимович, ряд університетських професорів, а також місцеві археологи-любителі: вже знайомі нам М. Ф. Берлінський та к. а. лохвицький, а також новоприбулий у Київ курський поміщик а.с. анненков.

Першочерговою задачею комітету було оприлюднення інформації про пам’ятники давнини, які були відкриті до початку 1836 року. Результати цієї роботи були опубліковані у випуску “Журнал Міністерства народного просвітництва” за листопад 1836 року.

Діяльність “Тимчасового комітету старожитностей” на перших порах свого існування була непримітною та непоказною. До його діяльності ставились скептично, оскільки, як писав київський митрополит болховітінов:

“Комітет старожитностей написав, що відкрився, але сам досі нічого не відкрив”.

Лише після його смерті в 1837 році Комітет став проявляти хоч якісь ознаки життя.

Київський музей старожитностей

Наступним кроком було відкриття першого державного історичного музею в Києві. 17 березня 1837 року при Київському університеті св. Володимира був заснований Музей старожитностей.

В колекцію музею надійшли ті стародавні артефакти, які були пожертвовані університету різними приватними особами, в першу чергу лохвицьким, який мав облаштувати музей і стати першим його куратором. Для популяризації закладу були надіслані печатні оголошення про відкриття музею та запрошення для всіх любителів відчизняних старожитностей жертвувати нові древні артефакти, якими люди володіють, або які нещодавно були відкриті.

Читайте також: Зачатки київської археології

Поміщик анненков

В кінці 30-х-40-х років 19 ст. активну археологічну діяльність в Києві проводив багатий орловсько-курський поміщик а. с. аннеников. Ніхто точно не знав, чи добровільно він приїхав в Київ, чи був примусово висланий, але існувала думка, що його вислали до Києва через жорстоке поводження зі своїми селянами. Як потім писав його біограф, щоб тут займатись “делами благочестия”. Судячи з усього, бути благочестивим вдома в нього виходило погано.

Десятинна церква

Займаючись “реставрацією” стародавнього храму аннеников мав не такі вже безкорисні цілі, оскільки під час будівництва були знайдені численні золоті та срібні артефакти. Всі ці знахідки у більшій своїй кількості йшли в колекцію самого поміщика, що безумовно поповнювало його власну казну, але оскільки будівництво нового храму проходило під опікою київської митрополії, деякі артефакти, все ж стали науково-археологічним надбанням.

Як тільки приїхав, він одразу викупив велику садибу в центрі міста – ділянка землі від вулиці Володимирської (Андріївська церква) до Великої Житомирської). Оскільки у склад його володінь потрапили руїни Десятинної церки, він вирішив “реставрувати” стародавній храм, а якщо простіше – побудувати нову церкву на руїнах старої.

В 1842 році основні роботи по будівництву храму були закінчені, і опіка та нагляд зі сторони київської митрополії були зняті, але ще треба було облаштувати площу, яка б оточувала храм та встановити огорожу. Це була приголомшлива можливість для нечистого на руку анненикова пошукати цінні артефакти без зайвих очей.

І, судячи з усього, саме це і сталось при проведенні вище вказаних робіт. В безпосередній близькості до храму, землекопи анненикова знайшли сховок з колосальною кількістю золотих та срібних ювелірних виробів. За словами очевидців тих подій, скарб помістили в 2 великі мішки. Сам факт відкриття знахідки аннеников тримав у суворій таємниці. Частина з тої знахідки була переплавлена на метал, частина перетворилась на дитячі іграшки, а частина навіть на нашийники для собак.

Протягом декількох років аннеников власним коштом провів кілька археологічних розкопок на Михайлівській горі над Хрещатицьким яром. В основному воли були безрезультатні. Єдиний раз, коли йому посміхнулась удача – розкопки та тій самій горі, але Боричіва узвоза, коли він знайшов руїни стародавнього храму, які назвав Дмитрієвським монастирем. Насправді ж, скоріш за все, це був церква Петра 1087 року, яка згадується у літописах.

Не дивлячись на те, що він знайшов не тільки фундамент, але і два стовпа зі збереженим на них фресковим розписом, ніяких висновків про те, якого характеру та типу була знайдена споруда не було зроблено.

Читайте також: Нова ера київської археології: на руїнах стародавнього міста

Археографічна комісія з розбору стародавніх актів

В 1843 році розпочала свою роботу “Київська комісія по розбору стародавніх актів”. Вона була заснована при канцелярії генерал-губернатора Київщини – д. г. бібікова. Не дивлячись на те, що в Києві проводив свою діяльність “Комітет дослідження старожитностей”, саме комісія була під патронажем генерал-губернатора, і саме їй були передані археологічні дослідження краю, які мали охопити всі правобережні губернії, включаючи Черніговську та Полтавську.

В 1844 році посилаючи чиновника власної канцелярії графа Олізара в Махновський та Радомисльський повіти, бібіков поручив йому, окрім іншого зібрати відомості та скласти опис курганів на околицях Коростишева, і якщо власники землі захочуть виділити кошти на розкопки, деякі з них розкопати.

В 1845 році, скориставшись приїздом в Київ російського царя миколи І, бібіков домігся закриття “Тимчасового комітету дослідження старожитностей” з передачею його функцій та засобів “Археографічній комісії”.

Згодом професором ставровським а. і., який був членом “Тимчасового комітету”, а згодом “Археографічної комісії” була розроблена велика програма археологічних досліджень, згідно з якою тільки в Києві та його околицях намічалось близько 30-ти можливих ділянок для проведення розкопок.

Розглянувши цю програму, Комісія затвердила проведення робіт в такій послідовності: 1. продовження розкопок Ірининської церкви та курганів у Вишгороді; 2. дослідження пам’ятників старожитностей Києва та його околиць на відстані 30 верст, і особливо міста Василькова та його околиць; 3. дослідження руїн церкви Василя в Овручі, для цього було прийняте рішення відправити туди академіка солнцева та професора ставровського, щоб вони зробили обміри церкви і зробили замальовки.

Реалізуючи свої великі проекти, Комісія зробила ряд важливих археологічних досліджень, зокрема розкопки скіфського кургана на околицях Києва, названого “Перепет” на честь скіфського царя Перепета та його дружини Перепетихи, які поховані в двох курганах, розташованих поруч (Перепетове поле – місцевість між Білою Церквою, Фастовом та Миронівкою). Інформація про розкопки були опублікована в першому випуску журнала “Сторожитностей”.

План розкопок, який був розроблений для міста Києва, був виконаний лише частково. Були проведені деякі археологічні розкопки на території приватних садиб Савицького, Самохвалова і Тепнера, місцезнаходження яких визначити не вдалось, звіти про розкопки опубліковані не були.

В 1846 році Комісією були намічені плани з підготовки опису монументальних пам’ятників, зокрема церкви Василя в Овручі та Десятинної церкви в Києві. Планувалось описати руїни в сьогоднішньому їх вигляді, зобразити їх історію, розглянути їх в архітектурному відношенні, перенести на папір стародавні артефакти, які були там знайдені, залишки старовинного живопису, давнього церковного начиння, а також будівельні матеріали.

На жаль, ці плани, які були намічені, більшою мірою залишились невиконаними. Частково це викликає сум, адже в 40-х роках 19-го століття на території Верхнього Києва починає відбувались активна забудова та перебудова вулиць. Таким чином, київська археологія назавжди втратила можливість віднайти, описати та вивчити прадавню архітектуру міста.