Порфіра – символ престижу

Із давніх-давен порфіра була привілегією аристократії, ознакою могутності та багатства. Члени імператорських сімей народжувались та помирали в порфірі. Її цінність та ексклюзивність обумовлена складністю її видобутку, а її історія сягає часів царя Соломона та царя Давида.

Рослина

Морська рослина червоного, бурого, рожевого, рідше з блакитним або сіруватим відтінком кольору, яка росте в морській холодній воді в приливній зоні. Найбільш популярна в Японії, використовується в їжі, наприклад в суші.

Виглядає як тонка атласна тканина із рваними краями. Може досягати в довжину до 1 метра, іноді навіть більше.

Дорослих рослин достають із води і висушують на сонці. Тоді вони змінюють колір на зелений або навіть на чорний.

Рослина дуже багата на вітаміни та мікроелементи, такі як: В4,9,12, К, Е, А, а також залізо, магній, мідь, фосфор, натрій, йод та цинк і багато інших.

Читайте також: Перший київський музей старожитностей, скарб під Десятинною церквою та Археографічна комісія з розбору стародавніх актів

Камінь

В перекладі з латині слово “porphyra” означає пурпурно-червоний. Достеменно невідомо, хто саме “відкрив” цей камінь, оскільки його історія нараховує більше 3-х тисяч років. Він був відкритий у Древньому Єгипті, з нього виготовляли предмети розкоші і статуї фараонів.

В часи Римської імперії, єдине відоме розроблене родовище порфіру належало Клеопатрі.

Через свою ексклюзивність та міцність (на 20-25% міцніше граніту) порфір був каменем імператорів. Вони народжувались та помирали в оточенні порфіру. Вважалось, що цей камінь приносить удачу, тому візантійські імператриці народжували у Багряному залі або Порфірному залі – кімнаті, оздобленій порфіром. Через це з’явився епітет – багрянородні по відношенню до дітей візантійського імператора.

Окрім предметів розкоші, порфір був каменем не тільки для живих аристократів, але і для мертвих. Найбільше порфір оцінили римляни, а саме імператор Костянтин Великий.

Першим імператором, який упокоївся в порфірованому саркофазі був Нерон, ще декілька представників імператорської еліти удостоїлись такої ж честі: Олена Августа (св. Олена або Олена Константинопольська) – мати Костянтина Великого, Констанція – його дочка, серед інших представників знаті – Теодоріх – король Остготів, король Фрідріх ІІ, король Рожер ІІ, принцеса Констанція Нормандська, король Генріх VI, Вільгельм І Злий, а також Наполеон.

Костянтин взагалі був досить великим поціновувачем порфіра. Мало того, що його мати та дочка знайшла спокій у величезних розкішних гробницях із порфіру, на честь заснування своєї нової столиці – Константинополя імператор звелів звести 30-метрову колонну із 7-ми блоків порфіру, яка, до речі, зберіглась аж до наших днів. Навіть собор Святої Софії має 8 монолітних порфірових колон, які підтримують хори храму.

Одяг

Порфіра або пурпур, або багряниця – церемоніальний одяг монарха у вигляді широкої довгої мантії червоного або пурпурного кольорів, ознака верховної влади. Пурпурний колір в Римській імперії був настільки дорогим та шанованим, що його вдягати мав право тільки імператор.

Одяг червоного, багряного та пурпурного відтінків з давніх давен був задоволенням доступним лише дуже багатим людям. Археологічні знахідки на території Ізраїлю доводять, що пурпур носив ще цар Давид, а також цар Соломон. Знахідки відносяться до часів Першого храму – а це 3 тисячі років тому. Царський одяг згадується у Священному писанні та Торі.

Вже тоді така тканина була символом престижу через свою дороговартісність та ексклюзивність. Барвники таких кольорів виготовляли із середземноморських молюсків певного виду.

Вважається, що першими, хто почав використовувати цей барвник були фінікійці. Вони чавили маленькі морські ракушки, з кожної з яких отримували буквально декілька крапель барвника. За один невеликий сосуд порфіри ткацькі ремесленики пропонували майже 8,5 грамів срібла.

Барвник був дуже стійким. Одяг, на якому він був присутній зберігав глибину кольору та контрастність навіть за умови щоденного прання, за що цінувався ще більше.

Барвники червоного кольору були присутні на одязі воєначальників, жерців та князів, в той час як пурпурний був кольором виключно царів та імператорів, оскільки при виготовленні, щоб домогтись глибокого пурпурного кольору потрібно багато густого барвника, в той час як червоного можна було домогтись більш рідкою рідиною.

Навіть у наші дні, якщо звернути увагу на церемоніальний одяг кардиналів Ватикану, всі вони одягнені у червоно-білі кольори або чорний з елементами одягу пурпурного кольорів.