Срібний кодекс: Біблія готів

Срібний кодекс пройшов складний шлях і дійшов до нас не в повному об’ємі, але він є безцінним скарбом всього німецькомовного світу – першим Священним писанням перекладеним германською мовою та першим писемним зразком цієї мови. Він багато подорожував по Європі, переходив із рук в руки, ледь не згорів та ледь не втонув. Був втрачений на ціле тисячоліття, а потім віднайдений знову. Його досліджували імениті філологи та перекладачі і сьогодні він є частиною бібліотеки Уппсальської академії Швеції.

Ульфіла – батько Біблії готів

В середині 4-го століття нашої ери Ульфіла або Вульфіла був готським єпископом. Він не був чистокровним готом, родичі його матері були християнськими полоненими із Каппадокії, але він прижився серед племені вестготів та проповідував слово боже серед них на території Пониззя Дунаю.

Найбільш визначним досягненням цього єпископа є те, що він першим зробив переклад Священного писання на германську мову. Він буквально є батьком не тільки Біблії готів, а й творцем нового германського письма.

Він створив власний переклад Біблії на основі грецького алфавіту з деякими запозиченнями із латинської мови, а також готським національним письмом – рунами.

Ульфіла помер у 383 році, а століттям пізніше ватажок остготів – Теодоріх завоював Італію та створив свою нову могутню імперію. Столицями його імперії стали Верона та Ровенна. Слава про нього поширилась на весь германський світ. Під час його правління культура та мистецтво процвітали, а Біблія Ульфіли стала їх Священним писанням.

Срібний кодекс

Біблія готів, як і старолатинські рукописи священного писання північноіталійського походження мають такий порядок 4-х Євангелій: від Матвія, Іоанна, Марка та Луки. Багато копій було зроблено в письменних школах Равенни, але більшість із них не мають особливого оздоблення, лише деякі можуть похвалитися розкішним убранством – Срібий кодекс або Codex argenteus – один із них.

Скоріш за все він був написаний двома вправними писарями на ретельно відібраному якісному пергаменті, який згодом був пофарбований у розкішний пурпур.

Загалом весь текст написаний срібними чорнилами, але перші 3 рядки кожного Євангеліє написані золотом. Золоті літери також використовуються для позначення початку різних розділів, а також ними написані імена чотирьох євангелістів у верхній частині чотирьох паралельних таблиць у нижній частині сторінки.

З огляду на стиль написання, вишукане фарбування сторінок, та те, якими чорнилами був написаний кодекс – з упевненістю можна припустити, що він був створений для монаршої особи або членів королівської родини. Тірський пурпур, був кольором, який символізував владу. Його могли використовувати лише імператор та члени його родини.

Якщо співставити всі ці факти, а також час, коли приблизно він був створений, можна допустити, що він був створений для легендарної постаті германського світу – Дідріка Бернського або Тидріка із Берна (персонаж із германських саг та епічних поем). Історичним прототипом цього персонажу вважається король остготів – Теодоріх Великий.

Остготське королівство на території Італії проіснувало недовго. В середині 6-го століття в результаті кровопролитних війн його завоювала Східна Римська імперія, германські племена були знищені, а германська мова безвісти зникла. Інтерес до Срібного кодексу був абсолютно втрачений та тисячу років.

Визнання надзвичайної цінності Срібного кодексу та його дослідження 

Однак, не дивлячись на всі перепетії, які з ним трапились, Codex argenteus був одним із тих історичних манускриптів, які не зазнали знущать та не були втрачені назавжди.

Він був знову віднайдений в середині 16-го століття у Верденському абатстві, поблизу Ессена, але ніхто достеменно не може сказати, коли він туди потрапив. Засновником цього монастиря був Блессен Людгер, однак малоймовірно, що саме він привіз Срібний кодекс в Верден.

Людгер працював як місіонер серед фризів. Після цього, він вирушив до Риму, де залишався там якийсь час у абатстві Монте Кассіно, яке славиться своєю великою колекцією манускриптів. Наприкінці 8-го століття Карл Великий доручив йому християнізувати Вестфалію, і його першим кроком було будівництво Верденського абатства.

Можна припустити, що Людгер купив Срібний кодекс та привіз його з собою на нову місіонерську територію серед германських народів. Згодом Біблія Ульфіли була забута у Вердені ще на сотні років.

За цей час монастир двічі горів, можливо через це Codex argenteus настільки був пошкоджений, що із 336 аркушів до наших днів дійшло лише 188, але ніяких записів про це ні за одне століття немає.

Загалом, рукопис залишався невідомим та зберігався у Верденському абатстві аж до середини 16-го століття, коли у людей вперше прокинувся інтерес до доісторичного періоду германських мов.

В той час його почали вивчати 2 бельгійські вчені – Георг Кассандр та Корнеліус Воутерс. Саме їх письмові коментарі та копії привернули увагу вченого світу до Біблії готів.

Читайте також: Порфіра – символ престижу

Подорож із Риму до Німеччини, Праги, Нідерландів та Швеції

Рудольф ІІ – імператор Священної Римської імперії, який був покровителем мистецтва та науки забрав Codex argenteus в столицю – в свій улюблений замок – Празький град, але перебування Срібної Біблії там було недовгим.

В липні 1648 року – в останній рік Тридцятирічної війни шведи штурмують західні околиці Праги. Безцінна мистецька колекція дістається завойовникам. Серед інших імператорських скарбів до Стокгольма прямує і Біблія готів, на диво, особливо не помічена.

Тепер манускрипт стає частиною великої бібліотеки в резиденції шведських королів – Три корони (Tre Kronor) в Стокгольмі. На престолі королева Христина. Вона була одною із найосвіченіших дам своєї епохи. Говорила на декількох мовах, вдягалась в чоловічий одяг та полюбляла жінок. Вона брала участь у військових походах і перше, що робила під час своїх завоювань – грабувала бібліотеки та мистецькі колекції і все вивозила у Стокгольм.

Вона була улюбленицею свого народу, зійшла на престол у 6 років, коли її батько загинув у Тридцятирічній війні. Під час її правління країна процвітала, вона обмежувала владу аристократії на користь народу, хоча і вела війни, але Швеція мала хороші шанси стати найбільш впливовою країною Європи. Христина відмовилась виходити заміж, зреклась престолу на користь свого двоюрідного брата Карла Х Густава, перейшла в католицизм та попросила прихисток в Римі.

Вона померла 9 квітня 1689 року та похована в соборі Святого Петра у Ватикані. Як одна із 3-х жінок за всю більш як 500-річну історію цього храму.

Дуже дивно, але людина, яка знала декілька мов та цікавилась старовинними манускриптами так і не звернула уваги на Codex argenteus – перше германське письмо.

Христина зреклась престолу в Уппсальському замку в 1654 році і незабаром після цього поїхала до Риму. Вона взяла із собою свої найкращі манускрипти, які сьогодні є частиною бібліотеки Ватикану, але Біблія готів так і не повернулась разом із нею на свою батьківщину, вона потрапила в інші руки.

Фінансова ситуація Христини була така, що розраховуватися із численними непомірними боргами довелось витворами мистецтва. Одним із таких кредиторів був королівський бібліотекар – голландський вчений Ісаак Восс, який отримав свою оплату старовинними манускриптами, включаючи Срібний кодекс.

Коли Восс повернувся на батьківщину, Біблія готів вирушила в свою останню подорож у своїй непростій історії. Тепер манускрипт нарешті професійно оглянули. Дядьком Ісаака Восса був Франсиск Юній – голландський вчений, один із основоположників германської філології.

Він став справжній провидінням. Франциск детально вивчив кодекс та визнав його унікальним документом. Він підготував перше печатне видання Біблії Ульфіли, яке було опубліковане в 1665 році. Після цього Codex argenteus знову змінив власника та повернувся до Швеції.

Новим господарем манускрипту став шведський верховний канцлер Магнус Габріель Де ла Гарді – найвидатніший дворянин та меценат в країні.

Під час перевезення Срібна Біблія ризикувала бути втраченою назавжди, коли корабель, який її перевозив потрапив у шторм та сів на мілину біля островів в Північному морі, але надійне пакування вберегло манускрипт від впливу солоної води, і в вересні 1662 року на іншому судні Codex argenteus успішно був доставлений.

З цього часу шведи переоцінили значення Біблії готів. 14 червня цей незрівнянний скарб Магнус Габріель Де ла Гарді передав Уппсальській академії “в безстрокове користування” якщо простіше – навічно. Тепер Срібна біблія отримала обкладинку гідну свого імені. Меценат замовив палітурку зі “срібла ручної роботи”, дизайн якої розробив придворний художник Девід Клокер Еренштраль, а виконав придворний ювелір Ганс Бенгтсон Селлінг.

В 1927 році, коли Уппсальський університет святкував своє 450-річчя, було випущено монументальне факсимільне видання манускрипту, як завершення роботи попереднього покоління дослідників.