Юлій Цезар: диктатор, епілептик, перелюбник. Частина 2

Ганебна смерть великого полководця

Після фактичного захоплення одноосібної влади в Римі, Цезар вирушив в Іспанію, щоб зустрітись із найпотужнішими генералами Помпея – Марком Варро, Луцієм Афранієм і Марком Петреєм. І хоча просування його військ затрималось через облогу Масілії (Марселя), оскільки місто зачинило перед ним ворота, Цезар все ж таки домігся свого і розбив сили ворога.

Перед походом він сказав друзям наступні слова:

“Я йду назустріч армії без вождя, я повернуся і зустрінуся з вождем без армії”.

Чотири місяці Цезар тримав в облозі нині албанське місто Дуррес, тоді Діррахіум, оскільки за його міцними неприступними стінами ховався Помпей. І хоча в цій битві Цезарю довелось відступити, він отримав остаточну перемогу над військами Помпея при Фесалі. Тоді Помпей вижив і втік до Єгипту, де і зустрів свій ганебний кінець.

Він сподівався на підтримку та допомогу, адже мав тісні зв’язки із тамтешньою царською династією. Як римський полководець, у свій час, він допоміг фараону Птолемею XII Неосу Діонісу – батьку Клеопатри зберегти владу, біля Александрії і досі стояв таборем легіон Авла Габінія (римський воєначальник).

Воїни вперто не хотіли полишати межі Єгипта і хотіли лишитись там назавжди одружившись із місцевими жінками. Тому коли проконсул Сирії Марк Бібул відправив до Александрії двох своїх синів з вимогою до воїнів повернутись в Сирію – вони вбили обох.

Молодший син Помпея – Гней Помпей вже приїзжав до Александрії у 49 році до н е. з проханням надати воїнів з “габініанців”, морські кораблі і провізію, і отримав бажане. Тому відправляючись до молодого фараона (йому було близько 13 років), Помпей Великий був впевнений у своїй недоторканності. Але, на жаль, він не взяв до увагу ситуацію в самому Єгипті. Бунтівна династія Птолемеїв також переживала черговий палацовий переворот і криваву боротьбу за владу всередині сім’ї.

Після смерті Птолемея XII у 51 році до н.е. за єгипетськими традиціями і згідно заповіту померлого фараона двоє його старших дітей стали новими правителями – Птолемей XIIІ і Клеопатра VІІ. Хлопчику на той момент було близько 9-10 років, дівчині – 17-18.

Клеопатру батько готував до прийняття обов’язків правителя, тому вона була до цього готова, а от хлопчик був ще малим і наївним. Він швидко потрапив під вплив трьох опозиційних до Клеопатри людей – євнуха Потіна (вихователя та наставника молодого царя), Теодата Хіоського (його вчителя) і Ахілла на прізвисько Єгиптянин (головнокомандувача єгипетських військ).

У Клеопатри не було всієї повноти влади, оскільки вона, як дружина фараона мала йому підкорятись, тому вона не могла повноцінно провадити свою політику, але він сам ще був дитиною, тому три його регента керували країною як хотіли.

Приблизно через рік після весілля і сходження на престол, терпіння Клеопатри закінчилось, вона планувала влаштувати палацовий переворот і нарешті захопити одноосібну владу в Єгипті, але не встигла. Регенти фараона налаштували александрійців проти цариці і їй довелось тікати з міста. Вона відправилась на східні околиці Єгипту, щоб набрати військо і спробувати знову.

Близько двох років знадобилось Клеопатрі, щоб набрати армію, яка скоріш за все складалась із представників арабських племен і в 48 році до н.е. два табори – цариці та фараона стояли поблизу Пелузія.

В цей час Помпей, який після втечі з битви біля Фесали відправився морем на острів Лесбос, забрав дружину Корнелію та молодшого сина Секста і поплив у Пелузій – в табір молодого царя, щоб просити про допомогу. До регентів фараона вже дійшли чутки про громадянську війну в Римі, і про те, що Цезар йде по Помпея. Вони прийняли рішення вбити одного римського полководця, щоб догодити іншому, навіть не дивлячись на те, що нащадки Птолемея ХІІ завдячують троном саме Помпею, а не Цезарю і мають перед ним зобов’язання.

Ставши на якір біля берегів Пелузія в кінці вересня 48 року до н.е., Помпей відправив посланців до фараона. У відповідь він надіслав невелику делегацію на чолі із колишнім офіцером армії самого Помпея – воєнним трибуном (командиром війська в Римській імперії) Луція Септимія, який мав супроводжувати полководця на аудієнцію. Разом із ним на зустріч пішов і Ахілл, щоб на власні очі побачити смерть Помпея. Далі версії події різняться.

Деякі джерела кажуть про те, що Помпея вбили та обезглавили ще на човні, коли молодий 13-річний фараон одягнений в королівський пурпур, дивився на розправу з берега. Інші повідомляють, що делегати дочекались, коли ноги римського полководця торкнуться єгипетського берега і вже тоді вбили його, а тіло залишили гнити на пляжі.

Останнє, що сказав Помпей Великий перед тим, як Луцій Септимій вдарив його ножем у спину:

“Але ж ти служив колись під моєю командою”.

Він лише кивнув, решта загону також кинулись в атаку і добили його. Побачивши це, капітан корабля, на якому знаходились дружина та молодший син Помпея, наказав поспішно покинути територіальні води Єгипту.

Бунтівна династія Птолемеїв

Через декілька днів після цього в Александрію прибув Юлій Цезар. На той час ні правителя, ні його дружини в палаці не було, вони все ще були під Пелузієм кожний в своєму таборі, але ще не пішли війною один на одного.

Його зустрів Теодат Хіоський як шанованого гостя. Ще на кораблі він вручив йому голову покійного Помпея сподіваючись отримати його прихильність, але замість цього отримав неочікувану реакцію.

Римського полководця ледь не вивернуло, він розізлився, адже александрійці позбавили його тріумфу! Помпей був чоловіком його єдиної покійної доньки, був великим римським полководцем, громадянином Риму.

Можливо, Цезар планував вбити його в чесному бою або милосердно помилувати на очах у римлян, а тепер він мертвий, і всі старання Цезаря за останній час пішли коту під хвіст.

Регенти фараона сильно прорахувались, вони не врахували основне – військові традиції римлян, адже перш за все це була велика мілітарна держава. Ця помилка коштувала Птолемею ХІІІ трона, а потім і життя.

Однак, Цезар не пішов війною на Єгипет, він вирішив зайти в Александрію з невеликим загоном в 4 тисячі чоловік, які розмістились по всьому місту. Цезар пройшовся по вулицям парадною ходою з відзнаками консула (найвища виборна посада в Римській імперії за часів республіки). Йому виділили покої в королівському палаці, де він з комфортом поселився скоріше не як гість..а як господар.

В заповіті батька царського подружжя був ще один пункт. Після його смерті римський народ мав проконтролювати, щоб його воля була виконана, і Цезар, як представник римського народу висунув вимогу до фараона і його дружини розпустити свої армії, і з’явитись в палаці, де він буде їх судити.

Потін з царем повернулись в Александрію на вимогу, але не розпустили свою армію. Для Клеопатри все було набагато складніше. Вона не була вдома майже два роки. За цей час регенти фараона ще більше закріпили свою владу, за кожним кутом чатували їх люди, а александрійці все ще були проти цариці. Їй довелось були вигадливою.

Заручившись підтримкою одного зі своїх прихильників – Аполодора, який під покровом ночі привіз її на рибацькому човні до Александрії і завернувши в мішок для постільної білизни (не в килим, як це показано в безлічі фільмів) і проніс до покоїв Цезаря в якості “подарунка”. Достеменно невідомо про що розмовляли римський полководець і єгипетська цариця, але судячи з усього, вони досягли певних домовленостей, і також досить сильно зблизилися.

Їхній союз був вигідний їм обом. Цезар отримує житницю для Римської імперії та власної армії. Це було досить нагальне питання з огляду на кількість жителів безпосередньо Рима, в найкращі свої часи вона досягала одного мільйона людей. В його розпорядженні буде цариця заможної квітучої країни, яка зобов’язана йому троном, знаходиться під його прямим впливом і здатна підтримати його грошима або морськими судами у військових і політичних кампаніях, а також виконати будь-яке його прохання у ліжку. Клеопатра отримує одноосібну владу і певну автономію Єгипту під протекторатом Римської імперії. 

Окрім того, Єгипет володів великою кількістю корисних копалин, включаючи порфіру – благородний камінь імператорів – на 20-25% міцніше граніту – єдине відоме на той час розроблене родовище, яке належало Клеопатрі. На кордоні з Єгиптом знаходилась Нубія з величезними (одними із найбільших відомих в тому регіоні на той час) покладами золота, яка знаходилась під впливом Єгипту.

Читайте також: Порфіра – символ престижу

На ранок Клеопатра нічого не боячись разом із Цезарем з’явилась на публіку в царському палаці. Римський полководець публічно примирив єгипетське подружжя і для всіх стало очевидно, що між ним і Клеопатрою є певні стосунки, вона знаходиться під його захистом. Малолітній фараон настільки був обурений обставинами, що склались, що зі злості вибіг із палацу і почав кричати до александрійців, що його зрадили. Натовп почав обурюватись, але вийшов Цезар і зачитав заповіт покійного фараона, чим зміг трохи остудити гнів народу.

Здавалось би, Клеопатра знову “на коні”, вона змогла перемогти брата, але він не збирався здаватись без бою. Ситуація в Александрії складалась для Клеопатри та Цезаря не найкращим чином. Жителі міста були налаштовані проти римлян.

Протягом недовгого часу перебування Цезаря в Александрії, почали з’являтись випадки сутечок місцевого населення з його легіонерами і їх вбивств. Його гарнізон в місті мав недостатню кількість людей, щоб почувати себе вільно і не боятись за власне життя. Фараон і його свита затаїли злобу на римського воєначальника, а вони мали єгипетську армію в повному розпорядженні. Північна Африка була більше сферою впливу Помпея, ніж Цезаря, тому тут його недолюблювали. І на довершення до всього вище сказаного, кожен військовий воєначальник або будь-яка людина з вищою військовою освітою прекрасно знає наскільки тяжкими бувають бої в міській забудові. Вузенькі вулички, які незнайомі римським військовим несуть найбільшу загрозу їхньому життю.

Прекрасно розуміючи хитке становище Цезаря, регенти фараона почали діяти. Потін викликав Ахілла із Пелузія разом із досвідченим військом (орієнтовно 20 тисяч чоловік). Цезар вбив Потіна, але запущений механізм вже було не зупинити. Александрійці розгнівані свавіллям римлян почали повстання.

Почалась, як потім її назвали, Александрійська війна. Усюди на вулицях міста відбувались запеклі бої, римляни свідомо підпалювали будинки створюючи масові пожежі. Вважається, що саме в той час до тла згоріла знаменита Александрійська бібліотека із величезною кількістю папірусів (найбільша на той час!).

За різними даними вона містила від 50 до 700 тисяч сувоїв. Всі кораблі, які заходили в Александрійську бухту були зобов’язані передавати абсолютно всі пергаменти, які були на борту. Їх копіювали в бібліотеці і віддавали назад. Але існує думка, що повертали не оригінали, а саме копії, оригінали ж залишали в бібліотеці, тому її фонди були безцінними.

В результаті заворушень, Цезар разом із залишками свого загону, Клеопатрою, обома її братами і молодшою сестрою забарикадувався у царському кварталі, який знаходився поруч із гаванню, і всіма силами стримував наступ розгніваних містян, яких підтримувала професійна єгипетська армія. В порту стояли його кораблі, але він не міг на них зійти, оскільки їх можуть потопити раніше, ніж вони до них доберуться.

Окрім римського флоту, в гавані стояли також і єгипетські кораблі, які так необережно залишили без нагляду, завдяки чому, римляни змогли їх знищити. Це була стратегічна перемога Цезаря, адже тепер, при можливості, він зможе покинути місто морем не боячись переслідування. Щоб укріпити цей напрямок, полководець відправив частину своїх людей на острів Фарос, щоб під час втечі їм не змогли перекрити шлях.

Клеопатра, яка знаходилась в царському палаці, готувала його до облоги. Біля кожного колодязя були виставлені вартові, які охороняли його від диверсій, адже серед мешканців палацу могли бути прихильники фараона, які можуть отруїти воду. Однак, вода в колодязі подавалась із озера Мареотіди, тому перекрити її із зовнішньої сторони було цілком можливо. Щоб не вмерти від спраги і мати більше шансів протриматись до приходу підкріплення, Цезар віддав наказ викопати нові колодязі і також відправився на острів Фарос, де відбувались бої за дамбу.

В тій бійні загинуло близько чотирьохсот римських легіонерів і сам Цезар ледь вижив, але зміг допливти до одного із своїх кораблів. За цей час Арсиноя із євнухом Ганимедом, який виростив її, змогла втекти і очолити заколот, який від тепер набув легітимності, адже вона монарша особа. В стані александрійців почались суперечки, в ході яких Ахілла – командувала єгипетськими військами було страчено, судячи з усього з подачі Арсиної. Його місце зайняв Ганимед.

В цей же час, до Єгипту на підтримку Цезаря із римськими легіонами на повному ходу вів похід Митридат Пергамський – цар Боспора, але він був ще далеко і на його підтримку поки не можна було розраховувати.

На той час обидві сторони протистояння вже понесли великі втрати, тому александрійці знайшли привід для переговорів. Якщо Цезар відпустить Птолемея ХІІІ, вони видадуть Арсиною і підкоряться волі фараона. Судячи з усього, сам фараон пообіцяв римському полководцю мирне вирішення проблеми, тому, щоб не загострювати ситуацію, Цезар вирішив відпустити молодого царя. Очевидно амбіції молодшої сестри Клеопатри (їй було приблизно 15 років) не припали до душі єгипетському народу.

Як тільки обмін відбувся, Птолемея ХІІІ став на сторону народу і очолив повстання проти римлян. Для Цезаря та Клеопатри ситуація стала вкрай важкою. Подвійними зусиллями єгипетська армія та народ штурмували царський квартал, доля коханців була майже вирішена, але було одне але.

Боспорський цар на чолі єврейського війська вже покинув Палестину, перейшов пустелю, взяв штурмом Пелузій, рушив східним рукавом Ніла до Мемфіса, а звідти західним на Александрію. Він рухався надто швидко. Александрійці намагались його перехопити, але він та його воїни більше 10 годин без зупинок йшли маршем берегами озера Мареотиди і встигли з’єднатись із військами Цезаря та здійснити останній ривок, який став вирішальним у придушенні повтання.

Орієнтовно два дні тривала чергова різня на берегах Ніла, і 15 січня 47 року до н.е. відбувся останній бій, в ході якого Птолемею довелось тікати, а Арсеною взяли у полон. Але втекти йому не вдалось. Існує версія, що фараон знаходився на човні переповненому дизертирами, він не був розрахований на таку кількість людей і затонув. Теоретично, навіть із човна, що тоне можна врятуватись, якщо вмієш плавати, та і притоки Ніла не такі вже і широкі були, але чому ж йому це в такому випадку не вдалось?

Існує версія, що на хлопчику були золоті обладунки, під вагою яких він каменем пішов на дно і навіть теоретично не зміг би випливти. На сьогоднішній день перевірити це вже неможливо, але фактом залишається те, що тіло так і не знайшли.

Через декілька років в місті Арад (місто на півдні сучасного Ізраїля) з’явився хлопчик, який казав, що він і є той самий зниклий фараон. Він це був, чи ні, достеменно невідомо, але відомо, що його вбили. Очевидно це було прохання Клеопатри, яке було виконане людьми Марка Антонія.

Чи був це справжній дивом вцілілий фараон, який був настільки дурним, щоб кричати про це направо і наліво? Чи посилала людей Клеопатра, щоб з`ясувати правду, чи просто вирішила підстрахуватись? Ці питання залишаться без відповіді, як і місцезнаходження могили представника царської династії Птолемеїв.

Яка ж доля спіткала Арсиною? Незавидна. Прийнявши участь у перевороті в Єгипті, Цезар повернувся в Рим і був удостоєний тріумфу. Він пройшов парадом по головній вулиці столиці із відзнаками та почестями, а перед ним у клітці, як поранену тварину заковану у ланцюги провезли Арсиною.

Клеопатра взяла з Цезаря слово, що він уб`є її сестру, можливо навіть під час подорожі морем і викине тіло, щоб ніхто і ніколи не дізнався про неї, або хочаб вже в Римі, після святкування. Він пообіцяв, але не виконав. Він не міг позбавити себе такої честі. Якби він вбив її в морі, то кого б він показав, як трофей? Але навіть після святкування, він не зміг цього зробити. Римський народ поставився зі співчуттям до підлітка, над яким ось так познущались, і Цезар проявив милість відіславши її у храм Артеміди в Ефесі.

Якими б не були прохання його коханок, але перш за все він був римським політичним та воєнним діячем і ніколи не забував про це. Репутація перш за все.

Але навіть в похмурому храмі, в якому Арсиноя прожила ще декілька років, і за межі якого не могла вийти, вона прожила не довго. Після смерті Цезаря, першим про що Клеопатра попросить Марка Антонія – буде вбивство Арсиної. Але в римському світі храм – це священне місце, вбивство в межах храму – страшний гріх, на який Марк Антоній все ж пішов..Скоріш за все Арсиною отруїли.

Сучасні археологічні розкопки виявили гробницю в Ефесі часів Римської республіки. Вона була в межах міста, що дуже дивно, адже в Римській імперії було заборонено будь-яке захоронення в межах міста. Вона знаходиться поблизу центральної дороги, що дивніше вдвічі. І що наштовхнуло археологів на відповідні думки – вона була у формі Александрійського маяка – символа династії Птолемеїв, які його побудували.

Всередині було тіло, але неповне – не вистачало голови. Гробниця була не запечатана, отже там вже хтось побував. Згідно проведеної експертизи, тіло належало жінці віком орієнтовно 20-25 років. На ній не було ніяким травм, які могли б стати причиною смерті. Існує версія, що в цій могилі була похована Арсиноя – молодша сестра Клеопатри. Це не доведено, оскільки досі не знайдено гробницю самої Клеопатри, або хочаб когось із династії Птолемеїв, щоб перевірити спорідненість.

На сьогоднішній день, вчені не виявили де був фундамент маяка, ніхто достеменно не знає, якою була його форма, але на дні Александрійської бухти підводні археологи знаходять справжні скарби – статуї, фундаменти, розрізнені монументальні фрагменти маяка.

Пройшло надто багато часу. Місто розвивається, активно забудовується сучасними кварталами, проводити розкопки в центрі багатомільйонника не видається можливим.

Сотнями років римляни розбирали стародавні споруди і використовували їх фрагменти для побудови інших житлових або громадських будівель, деякі навіть вивозили в інші регіони, в той же Ефес. Далеко не все дійшло до нашого часу, але розкопки продовжуються. Підводна археологія – молода наука, вона розвивається, вдосконалюється і відкриває завіси похованих під водою цивілізацій.

Отже, Цезар на піку своєї могутності. Він уклав дуже вигідну угоду із Клеопатрою, і повернувся в Рим перебуваючи в одному кроці від звання імператора. Клеопатра отримала бажане – отримала повну владу над Єгиптом. Як складалась їх доля далі? І що сталось із останнім молодшим братом Клеопатри – Птолемеєм IV? Дізнаємось у заключній – третій частині “Юлій Цезар: диктатор, епілептик, перелюбник”.

Цікавий факт: за часів Клеопатри Ніл мав сім рукавів (зі сходу на захід) – Пелузький, Талітський, Мендезький, Букольський, Себенітський, Болбитінський, і Канопський (поблизу Александрії). На мові оригіналу вони, звичайно, звучать по-іншому, але навіть зараз можна прослідкувати їх орієнтовне місцезнаходження, оскільки вони названі на честь найбільших міст, біля яких протікали відповідні рукави. Сучасна дельта разюче відрізняється від стародавньої.